Ми налякані.
Мало-помалу, весь світ навколо нас, зник ледь не за ніч. Робота, життя, свобода, дружба, яку ми всі цінували, тепер під карантином.
Тож коли ми говоримо що в нас заберуть ще дещо — нашу конфіденційність — ми реагуємо. Ми повстаємо. Ми не хочемо втратити і цього.
Ми розуміємо, що робота, дружба, свобода повернуться. Але ми боїмося що, позбувшись конфіденційності, ми її не повернемо.
Ми боїмося 1984.
Ми хочемо уникнути світу, що керується штучним інтелектом, де влада знає ваш кожен крок, оцінює вашу поведінку, і скоро скаже нам що ми маємо думати. Ми не хочемо стати Китаєм.
Це не лише теоретичний сценарій жахіття. Угорщина вже
скотилася до диктатури, перебуваючи в серці ЄС доки люди не звертають уваги. А у США досі чинний Патріотичний Акт, прийнятий 19 років тому внаслідок катастрофи 9/11.
Цей страх - це добре, оскільки він змушує нас бути пильними. Він змушує нас звертати увагу. Він забезпечує прийняття нами тих свобод, якими ми володіємо та примушує боротись за них. Оскільки якщо ми втратимо їх зараз - ми можемо їх ніколи не повернути.
Але цей страх не повинен бути ірраціональним. Він не повинен бути всюдисущим. Не повинен перейти в паніку.
Нам слід подивитись на проблему з холодною головою, розкласти її по полицях, і раціонально вирішити щодо подальших дій.
По-перше, слід зрозуміти, що мова йде не про дані усіх людей, а лише про дані двох невеликих груп: інфікованих та тих, хто з ними контактував.
Інфіковані й зараз мають інші права, що стосуються приватності. Чимало країн вже мають відповідні норми законодавства, щоб поводитись з ними інакше. І ми хочемо цього. Чи хотіли б ми, щоб інфікований міг не співпрацювати з владою, щоб зменшити вплив епідемії? Єдине питання - це те, який рівень приватності їм дозволити зберегти.
Всі пропозиції, що висловлені тут говорять про те, що єдині дані, які необхідно знати про інфікованого - це те, де він був протягом останніх двох тижнів та з ким саме. Питати про це напряму - помилка. Отримання цих даних за допомогою даних GPS, особливостей списань з кредитної картки або використовуючи обов'язкові додатки, що використовують Bluetooth - швидке і надійне, водночас можна обмежити перелік даних до меншого, ніж той, який поліція вже про кожного з нас знає.
Щодо їхніх контактних осіб - то у них рівень приватності повинен бути дещо вищим. Нам не потрібні їх виписки з кредитних карток або всі дані про переміщення. Нам просто потрібно встановити їхню особу та дізнатись про їх взаємодію з інфікованими: де, коли, як довго? Нам потрібна інформація лише за останні два-три тижні. Ця інформація може бути отримана з обов'язкових для використання мобільних додатків Bluetooth, обов`язкових QR-кодів, звітів від мобільних операторів та, можливо, інших засобів. Державі не потрібно знати більше. Лише це.
Це передбачає наявність списку щодо обмежень відносно даних, які будуть доступні органам державної влади:
- Обмеження щодо даних, що збираються: стосовно інфікованих ми будемо збирати лише їх місцезнаходження; інформацію про тих, з ким вони зустрічались; де саме; та як довго.
- Обмеження щодо часу: доступ лише до даних за останні три тижні. Всі попередні дані буде видалено.
- Доступ до легально зібраних даних від приватних компаній та команд розслідувачів повинен бути лише для Міністерства охорони здоров'я або аналогічної регіональної служби. Має бути чітко визначений перелік тих осіб, які матимуть доступ. Кожен випадок доступу має бути чітко моніторований та контрольований.
- Безпека: всі дані повинні бути захищені відповідно до медичних стандартів.
- Чіткі критерії виходу: ці дані нам необхідні лише під час епідемії. Визначення "епідемії" повинно бути об'єктивним та чітко визначеним. Наприклад, це може бути момент, коли 70% населення буде імунізовано за допомогою вакцинації або шляхом формування колективного імунітету. Тоді система обробки даних повинна автоматично вимкнутись і всі дані повинно бути знищено.
- Юридичні гарантії: люди повинні мати можливість звернутися до суду за допомогою, якщо влада використала їх дані неправильно, або якщо висновки, досягнуті розслідувачами нечесні або неправильні.
- Прозорість: дані про всю зібрану інформація повинні бути чіткими. Також, після видалення усіх персональних даних (напр. імена та адреси) - узагальнена інформація має бути публічною.
Професіонали з питань захисту приватності можуть розповісти більше специфічних нюансів щодо захисту історії переміщень. Наприклад, всю процедуру відслідковування контактних осіб може виконувати корпорація, або неприбуткова організація (або ряд організацій). Вони можуть просто повідомляти органам влади щодо того, кого саме слід ізолювати, а кого - відправити в карантин. Мабуть, люди не можуть відмовитись надавати інформацію, але вони можуть вибрати, кому саме її надавати.
Інший шлях - визначити, які дані ми не бажаємо передавати органам влади. Більшість людей не проти передати органам влади інформацію про контакти з інфікованими протягом останніх двох тижнів. Але вони не бажають. щоб влада знала про кожен їхній крок.
Але вона вже знає.
Не лише тому, що вона (країна, як, наприклад, США) вже має значний обсяг даних від таких державних організацій, як Податкова Служба, Міністерство внутрішніх справ, ФБР тощо. Ще завдяки тому, що чимало з цієї інформації доступно через приватні компанії.
Як зазначено у
New York Times, десятки, якщо не сотні компаній збирають та продають значно більше даних, ніж тут необхідно. Такі компанії як Google, Apple, Waze, Uber, IBM, Kiip, TheScore, Facebook та десятки інших знають, де ви, і де ви перебували увесь час, і багато хто з них продає цю інформацію